abc.boh@mail.ru
Про сайт Історія філософії Філософія в Україні Філософія в Росії Бібліотеки Постаті Цікаве
ГАЛЕРЕЇ
БІБЛІОТЕКА
.
ФІЛОСОФИ ДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ
(біографія і бібліографія)
 
 
.
ФІЛОСОФСЬКА СПАДЩИНА
(першоджерела)
 
 
 

 
ГЕНЕЗА КИЇВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ БОРИСА ГРІНЧЕНКА
 


    Київський університет імені Бориса Грінченка має 135-річну історію, до якої сучасні викладачі та студенти вписують нові звитяжні сторінки.
    16 березня 1874 р. - на виконання циркуляру Міністерства народної освіти, в якому йшлося про необхідність запровадження педагогічних курсів з метою підготовки вчительських кадрів та підвищення їхнього фахового рівня, відкрито Педагогічні курси удосконалення вчителів початкових народних училищ Київського навчального округу. Саме ця подія вважається відправною точкою, з якої починається історія нашого навчального закладу. Курси відкривалися у літній час і діяли впродовж 4-6 тижнів. Діяльність педагогічних курсів до 1917 року фінансувалась Київською міською управою.
    1917-1918 рр. - педагогічні курси були реорганізовані в Українську педагогічну академію. 7 листопада 1918 року рада лекторів відкрила при Педагогічній академії однорічні педагогічні курси для підготовки вчителів з української мови і літератури.
    1919 р. - у Києві розпочав роботу Педагогічний інститут імені Б. Д. Грінченка, згодом реформований у Київські педагогічні курси імені Б. Д. Грінченка.
    1922 р. - створено Вищі трирічні педагогічні курси імені Б. Д. Грінченка шляхом переформування Педагогічних курсів імені Костянтина Ушинського та Педкурсів імені Бориса Грінченка.
    1939 р. – засновано Київський міський інститут удосконалення вчителів (Постанова № 2502 Наркома освіти УРСР).
    1940-1945 рр. - під час Великої Вітчизняної війни діяльність Інституту була призупинена. У важкі повоєнні роки міська влада поклала на Київський інститут удосконалення кваліфікації вчителів контроль за станом викладання та якості знань і навичок учнів з основ наук, вивчення, узагальнення та популяризацію досвіду передових шкіл і учителів через семінари, методичні об'єднання, проведення науково-практичних конференцій учителів та класних керівників з широким висвітленням досвіду роботи в педагогічній пресі.
    1950-1960 рр. - доба становлення Київського міського інституту удосконалення вчителів, пріоритетом діяльності якого стає узагальнення і поширення передового педагогічного досвіду.
    1970-1990 рр. - Інститут розширює межі своєї діяльності, будує систему науково-методичної роботи з педагогами столиці, стає провідною інституцією системи освіти м. Києва.
    1990 р. - на базі Київського міського та обласного інститутів удосконалення вчителів створено Київський міжрегіональний інститут удосконалення вчителів.
    17 грудня 1993 р. - Київському міжрегіональному інституту удосконалення вчителів присвоєно ім'я Б. Д. Грінченка.
    2002 р. - Київський міжрегіональний інститут удосконалення вчителів імені Б. Д. Грінченка реорганізовано у Київський міський педагогічний університет імені Б. Д. Грінченка (Рішення Київської міської ради № 82/12 від 20.06.2002 р.).
    Основне спрямування новоствореного навчального закладу - підготовка висококваліфікованих кадрів для системи столичної освіти.
    22 серпня 2007 р. - рішенням Київради затверджено Концепцію цілісної системи підготовки і підвищення кваліфікації педагогічних кадрів м. Києва.
    До складу Університету ввійшли педагогічні коледжі м. Києва. Утворилась якісно нова структура навчального закладу - виробничо-науково-методичний комплекс педагогічної освіти. Саме такий комплекс є новою моделлю сучасного вищого навчального закладу, який реалізує освітню мету і завдання на різних освітніх рівнях, розповсюджуючи свій вплив на школу, коледж, безпосередню професійну підготовку майбутнього фахівця, систему післядипломної освіти, перепідготовку, аспірантуру.
    2007 р. - на посаду ректора Університету прийшов доктор філософських наук, професор, член-кореспондент АПН України Віктор Огнев'юк. Очолювана ним професійна команда сучасних менеджерів освіти безпосередньо забезпечує функціонування Університету як єдиного виробничо-науково-методичного комплексу в столиці, що дає змогу цілісно реалізувати завдання неперервної освіти, вибудувати чітку вертикаль професійно-педагогічного зростання фахівців у системі "школа > коледж > університет > школа > післядипломна педагогічна освіта, перепідготовка фахівців", запровадити нові технології навчання, механізми управління такою системою, забезпечити процес адаптації випускників шкіл до середовища ВНЗ, а випускників Університету - до соціальних, економічних та культурних запитів суспільства та змін ринку праці, здійснити неперервну науково-методичну підтримку педагогічних працівників у різних освітніх установах столиці.
    1 вересня 2007 р. - на базі факультету післядипломної педагогічної освіти у структурі Університету створено Інститут післядипломної педагогічної освіти КМПУ імені Б. Д. Грінченка.
    1 січня 2008 р. - у структурі Університету розпочинають діяльність: Гуманітарний інститут, Інститут психології і соціальної педагогіки, Інститут дошкільної, початкової та мистецької освіти, Університетський коледж.
    20 травня 2008 р. - відкрито новий навчальний корпус Університету.
    1 вересня 2008 р. - у структурі Університету розпочав діяльність Інститут лідерства, освітнього законодавства і політики. У своїй діяльності наш заклад керується Концепцією розвитку Київського університету імені Бориса Грінченка, яка подає стратегію переходу університету до сталого інноваційного розвитку та конкурентноспроможної якості освітніх і наукових послуг з метою підготовки компетентних педагогічних кадрів для української столиці. Принципами розвитку Університету є: партнерство; відповідність суспільним потребам; сталість; ефективність, результативність і економічність діяльності; інноваційність та орієнтація на провідний досвід; відповідність міжнародним, європейським і вітчизняним фаховим стандартам якості.

    Завданнями розвитку Університету згідно з концепцією є:
    1. Підвищення якості освітніх послуг Університету та забезпечення їх відповідності національним, європейським і міжнародним фаховим стандартам і вимогам Болонського процесу.
    2. Модернізація курикулуму (навчальних планів, програм, змісту навчання) Університету.
    3. Запровадження в Університеті інноваційних підходів, форм, методів і засобів навчання.
    4. Посилення науково-експертного супроводу розвитку освіти м. Києва.
    5. Забезпечення ефективної взаємодії та співпраці із замовниками і клієнтами послуг Університету.
    6. Активізація діяльності Університету в міжнародному та європейському освітньому просторі.

    Основні механізмами розвитку Університету на 2008-2012 роки:
    розвиток автономії Університету;
    прийняття нової редакції Статуту Університету;
    розвиток персоналу та корпоративної культури Університету;
    удосконалення соціального забезпечення співробітників Університету;
    запровадження сучасних інструментів менеджменту та організаційного розвитку;
    оптимізація структури Університету та розвиток матеріально-технічної бази;
    створення єдиного електронного інформаційно-комунікаційного середовища Університету;
    реалізація міжнародних освітніх проектів та участь у міжнародних освітніх програмах.

    Нині Київський університет імені Бориса Грінченка є невід'ємною складовою системи столичної освіти. У структурі Університету працюють: Гуманітарний інститут, Інститут дошкільної, початкової і мистецької освіти, Інститут психології і соціальної педагогіки, Інститут післядипломної педагогічної освіти, Інститут лідерства, освітнього законодавства і політики, Університетський коледж, навчально-методичні центри, науково-дослідні лабораторії, потужне видавництво "Університет".
    Сьогодні в Університеті навчається 5446 студентів, які здобувають професійну освіту за 16 напрямами та спеціальностями. Підготовку майбутніх педагогів здійснює науково-педагогічний колектив загальною кількість 478 осіб, з яких 37 докторів наук, 187 кандидатів наук.

Далі.........................................>>>



 
БОРИС ГРІНЧЕНКО
 


    У когорті видатних українських письменників, які в кінці XIX — на початку XX ст. самовіддано служили справі розвитку рідної культури, національно-визвольного руху, чільне місце належить Борису Дмитровичу Грінченку. Український поет, фольклорист, етнограф, громадський діяч Б. Грінченко народився на хуторі Вільховий Яр, поблизу с. Руські Тишки, тепер Харківська обл. у збіднілій дворянській родині 9 грудня 1863 р. Навчався в Харківському реальному училищі, єдиному навчальному закладі, який так і не закінчив. 15-річним юнаком, з п'ятого класу, за зв'язки з гуртком революційних народників, читання і розповсюдження революційної літератури 29 рудня 1879 р. був заарештований, кинутий до Харківської в'язниці, де півтора місяця просидів у холодній мокрій підвальній камері. Тут він захворів на туберкульоз, був взятий щд жандармський нагляд і не міг здобути не тільки вищої, а й середньої освіти.
    У 1881 р. Б. Грінченко все-таки склав іспит на звання народного вчителя, віддавши педагогічній діяльності тринадцять років життя. З 1894 р. працював діловодом і секретарем Чернігівського губернського земства. Влітку 1902 р. переїхав до Києва, почав працювати над "Слова-рем української мови", який став кращим йому пам'ятником. Б. Грінченко редагував також журнал "Нова Громада" та газету "Громадянська думка". Наприкінці 1904 р. разом з С. Єфремовим та Є. Чикаленко став організатором Української Радикальної партії як лівого крила Української Демократичної партії. В 1906—1909 рр. – голова Київського товариства "Просвіта". Разом з дружиною заснував перше в Україні народне видавництво. Помер 6 травня 1910 р. в м. Оспедалетто (Італія), похований на Байковому кладовищі у Києві.
    Довгий час ім'я Б. Грінченка несправедливо замовчувалося, а його творчість піддавалась не завжди справедливій критиці, яка розпочалася в радянський період. Так, ще в 20-х роках В. Коряк писав, що творчість Б. Грінченка не заслуговує уваги і доброго слова, бо його твори можуть бути цікавими хіба що для провінціальних дівчат і національно збоченої молоді, багатьох представників якої ця писанина відвернула від соціалістичного на націоналістичний шлях, до петлюрівщини. Проте існували також інші оцінки, завдяки яким Б. Грінченко та його творчість не випадуть з історії України. Про нього говорили, що він більше працював, ніж жив, де життя і праця були присвячені цілком конкретній меті — служінню своєму народові, Батьківщині.
    Процес формування світогляду Б. Грінченка був досить складним і суперечливим. Як писав потім сам письменник, в його родині ніколи не говорили українською мовою і батько забороняв використовувати "мужицкое наречие". Однак незважаючи на батьківську заборону, Б. Грінченко ще в дитячі роки захопився мовою простого народу, світом поетичної народної творчості та обрядності, а пізніше вплив "Кобзаря" Т. Шевченка зробив його українським письменником. Ще юнаком він приєднався до революційного народництва, однак пізніше відійшов від нього, усвідомивши історичну приреченість його терористичної тактики. Відійшовши від народництва, висунув на перший план стратегію освіти. Саме цьому він вирішив віддати всі свої сили, поєднуючи освітню роботу з національним і соціальним визволенням рідного народу. Вважав, що потрібно працювати для народу, будити в нього самосвідомість власної гідності, нести "світло в темні хати".
    З середини і до кінця 90-х років Б. Грінченко долав просвітницькі ілюзії, не без впливу І. Франка та П. Грабовського перейшов на позиції радикалізму. Він зробив висновок, що за реальних умов російської дійсності подолання самодержавства, зміна соціально-політичних та економічних відносин, звільнення селян та інших верств трудового народу від соціальної та національної наруги можливе тільки шляхом сильної революційної дії. Це й визначило сприйняття та підтримку ним революції 1906— 1907 рр., виправдання її історичної необхідності.
    Захищаючи ідею національного і соціального звільнення українського народу, Б. Грінченко прагнув до поєднання національного та загальнолюдського. Творчість М. Драгоманова допомогла йому вийти за вузькі межі націоналізму і залишитися українцем. Він виступав проти приниження національної гідності не тільки українців, а й інших народів, прагнув досягнення світової культури та літератури перенести на український грунт, чому, власне, була підпорядкована робота створеного ним народного видавництва.
    Б. Грінченко підкреслював, що будь-яка справа культурної роботи тільки тоді буде міцною і твердою, коли вона, зростаючи на рідному грунті, живиться живим духом з більшої скарбниці духовних досягнень народів усього світу. Участь в Українській Радикальній партії відповідала основним принципам його світогляду: вимоги зміни суспільно-економічних відносин та умов життя народу, завоювання демократичних свобод, підвищення політичної та національної свідомості.

Огородник І. Українська філософія в іменах:
Навчальний посібник / І. Огородник, М. Русин. – К.: Либідь, 1997. – 328 с. .


Loading
Яндекс.Метрика

.
БІБЛІОТЕКА
підручників і посібників
 
 
.
НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ
допоміжні матеріали
Далі.......>>>
 
 
© Київський університет імені Бориса Грінченка (КУБГ), 2012-2014
© Кафедра філософії КУБГ, 2012-2014
© Анатолій Богород (ідея, розробка і наповнення сайту), 2012-2014